Хто не пам’ятає минулого, той не має майбутнього...
Там де Ятрань круто в’ється...
Там, де Ятрань виривається з тісних кам’янистих берегів, на лівому березі річки, розкинулось невелике село ВІЛЬШАНКА. Час його заснування сягає десь ХV століття, але реальні докази цього відсутні. Старожили пам’ятають, що в сиву давнину в цьому місці ЯТРАНЬ особливо шумно розливалася. Про це свідчать товсті шари піску, що сягають далеко від річки, якими так багата Вільшанка. Ще пам’ятають про те, що по притоці Ятрані, яка бере початок на полях Корж-Кута, був великий став, який розташовувався далеко на північ від Вільшанки. На березі річки росли розкішні вільхи, верболози, верби, а далі ріс високий очерет, який переходив в нескінченні густі степові трави. В цьому красивому і багатому місці, в чагарнику вільхи було поставлено сторожову вишку, з якої вели спостереження, чи не йде ворог.
Пізніше на березі виросла невелика фортеця, а біля неї розкинулось декілька хат, в яких жили її захисники. Воєводою був Вільховецький, який, ймовірно і називався від назви фортеці та розкішного довкілля вільх. Фортецю назвали Вільховецька, а це, мабуть, і дало назву селу.
Але коли поглянути на карту, то села, які мають назву Вільшанка, багато, може бути , що втікачі –переселенці , тікаючи від панів, заселили нові місця даючи назву того села звідкіля вони прийшли.
На місці сучасної Вільшанки знайдені залишки черняхівської культури, а за селом, у лузі, в бік Острівця, знайдено сліди трипільського поселення.
Стіни Вільховецької фортеці не один раз витримували набіги турецьких і татарських загарбників. Як свідки тієї героїчної боротьби, при виїзді з села в напрямку до Острівця, височать дві великі могили, що бережуть пам’ять про минуле.
Село Вільшанка у 1800 році належало до Торговицького маєтку графа Потоцького, який платив у казну податок за 162 кріпаки. Отже, село було маленьким, але називалось воно тоді Велика Вільшанка. З часом землі навколо Вільшанки захопив Фома Метелицький. Розповідають, що цей магнат лише за один вечір програв у карти своєму братові 300га землі разом з кріпаками. Ці люди були переселені на правий берег Ятрані, де і утворився виселок Вільшанська Слобода , або Мала Вільшанка.
Церква в ім’я Покрови Богоматері невідомо коли і ким була збудована . У присілку, що за 2 версти від Вільшанки, теж була Різдво-Богородицька церква, але час її будівництва теж з’ясувати не вдалося. Відомо лише , що у 1806 році штат дерев’яної Покровської церкви складали три особи: священик, псаломник і паламар. У 60-х роках ХІХ ст. вона була дуже старою, - за словами Л. Похилевича, - з похиленою дерев’яною дзвіницею. У 80-х роках її капітально відремонтували, що обійшлося парафіянам і єпархіальному відомству 2 500 рублів. Парафія Покровської церкви була невеликою і відносилась до 7 класу. У 1863 році вона об’єднала 583-х парафіян (300 чол. і 283 жін.), у 1894 році - парафіян чоловічої статі було вже 527 осіб, у 1901 р. всіх мирян налічувалось 1121 особа, а в 1910 році парафія зросла до 1343 душ (719 чол. і 624 жін.). В 1913 році вільшанський парафіян вже 1435 осіб (729 чол. і 706 жін.). Хоч як важко жилося селянам, але надія в них була що заживуть краще.
Події 1905-1907 років дійшли й до Вільшанки. Революційні виступи в сусідніх селах Коржова, Нерубайка, Гродзево, показали що селянин пробуджується і встає на боротьбу з царським режимом. Мрії про краще життя, землю, вільну працю не покидали їх.
1917 рік ... Почали ділити поміщицьку землю. Під керівництвом Ніла Григоровича Дворянчука було організовано комітет по розподілу поміщицької землі та майна. Але не довго господарювали селяни на своїй землі.
Весною 1919 року поміщик Міщенко повернувся в свій маєток разом з денікінцями. На другу весну 1920 року вдруге було розподілено землю. На цей раз землю ділили по одній десятині на душу сім’ї. В селі організовуються перші Ради депутатів, трудящих.
У 1917-1920 роках жителі Вільшанки пройшли і денікінську окупацію, і встановлення радянської влади.
Першим головою сільської ради був обраний Ксень Музика, а згодом Андрій Святенко, Федот Усатюк, Тиміш Шлапак. Вперше стали господарем землі вічні наймити села Онухрій Куницький, Ларій і Дмитро Дворові та інші.
В селі появились перші трактори, перші механізатори Лаврентій Островський та Тимофій Святенко. На це „чудо” прийшло дивитися все село.
На допомогу селу в його перебудові приїхав двадцятип’ятирічний робітник міста Харкова Микола Тясецький – його обрано першим головою колгоспу ” Імені Сталіна” в селі Вільшанка, пізніше Наум Степанець, Сергій Мудряк.
У 1929 році організовується спільний обробіток землі. У 1930 році розпочалось суцільна колективізація, яка проводилася примусово, частина селян утримувалася вступати в колгосп, це були більшість заможні селяни, яких тоді називали „куркулі”.
В цьому ж 1930 році розпочалось так зване „розкуркулення”, господарів силою вигонили з хат з дітьми, холодом і негодою їх вивозили до Сибіру. З села Вільшанка в Сибір було виселено Кашперського Максима, Кашперського Леона, Колісніченко Миколу, Дворянчука Івана разом з сім’ями.
В кінці 1931 року розпочався голод. Голодомор набрав жахливого розміру 1932 році.
1936 -1937 роки в колгоспні хати прийшов достаток. Колгоспники села в 1937 році одержали по вісім кг хліба і по три крб. на трудодень. В селі вже працювало чотири трактори. Зріс культурний рівень, було відкрито клуб в колишній церкві. В школі навчалося більше як сто дітей, яких навчало чотири вчителі. За ініціативою голови Вільшанського ССТ Василя Дзьонь в 1939 році закінчено будівництво приміщення сільського магазину.
В 1940 році в колгоспі вже було 126 коней, 48 корів, за одержану високу врожайність із закінченням своєчасно всіх с.г. робіт колгосп „Імені Сталіна” одержав перехідний прапор Бабанського району.
Мирну творчу працю Вільшанки перервав раптовий напад німецько - фашистських загарбників на Радянський Союз. Із села на захист своєї Батьківщини пішло 116 воїнів. В числі воїнів були славні командири Радянської Армії.
Весна 1944 року була затяжна, але наближались довгоочікувані дні. Незабутній день 9 березня 1944 року для жителів села Вільшанка, в цей день військами Другого Українського фронту 80 гвардійської дивізії визволено село Вільшанка та інші села від фашистів.
В 1945 році повертались односельці в село з фронту. Не повернулись, загинуло в боях за незалежність своєї Батьківщини 67 чоловік.
Капітан Данилюк Григорій Ніконорович
Лебідь Юхим Степанович
Мол. лейтенант Святенко Микола Тимофійович
Святенко Микола Петрович
Лейтенант Дзьонь Терентій Пилипович
Безденний Іван Федорович
Плахотний Гордій Омельянович
Святенко Василь Фотійович
Святенко Трохим Петрович
Усатюк Василь Федотович
Ст. лейтенант Усатюк Павло Костянтинович
Сержант Безденний Віталій Федорович
Дворянчук Володимир Кирилович
Дворянчук Тимофій Нілович
Дзьонь Степан Ксеньович
Дзьонь Юрій Тимофійович
Кашперський Ємелян Степанович
Лебідь Яків Степанович
Лебідь Пилип Степанович
Мудрак Микола Сергійович
Мудрак Федір Гордійович
Мудрак Єфрем Капітонович
Пономаренко Яків Степанович
Рибак Єфрем Прокопович
Степовий Микола Дивонович
Святенко Микола Гнатович
Святенко Сергій Григорович
Святенко Пантелеймон
Святенко Федір Фатієвич
Степанець Іван Якович
Усатюк Михайло Дорофійович
Мудрак Семен Кирилович
Рибак Трохим Данилович
Святенко Олександр Тимофійович
Рядовий Безденний Йосип Микитович
Безденний Петро Стефанович
Грицюк Зіновій
Дзьонь Гнат Моїсеєвич
Дзьонь Стефан Левкович
Дзьонь Прокіп Пилипович
Дзьонь Василь Михайлович
Дзьонь Сафрон Митрофанович
Заболотній Кіндрат Семенович
Кашперський Терентій Степанович
Колісніченко Іван Семенович
Мудрак Петро Маркович
Мудрак Ніконор Трохимович
Мудрак Кирило Григорович
Пономаренко Степан Ніконорович
Рибак Дмитро
Рибак Іван Миколайович
Рибак Данило Данилович
Салітринський Порфирій Григорович
Степовий Яків Олімпійович
Святенко Григорій Митрофонович
Святенко Андрій Григорович
Святенко Олександр Васильович
Сафроков Трохим Васильович
Стиповий Григорій Іванович
Стиповий Антон Іванович
Степовий Петро Іванович
Степовий Федір Явдокимович
Турчинський Григорі Кузьмович
Тяжченко Дмитро Лукович
Тяжченко Кирьян Павлович
Яловіцин Іван Гаврилович
В центрі села Вільшанка, біля солдатської могили, воїнам, які загинули під час Великої Вітчизняної війни, поставлено металеві таблички, на яких викарбовано прізвища наших дідів, батьків, братів, рідних. Вони віддали життя за щастя та мир на землі.
В солдатській могилі похоронено сім воїнів 6-ї і 12-ї армій, які в 1941 році були тяжко поранені в районі села Підвисоке, померли від ран в шпиталі в серпні цього ж року у селі Вільшанка. Хто ці герої - не встановлено. Ніхто не знає ні прізвища, ні імені, ні дати народження.
Воїнам цих армій учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні, голова ради ветеранів села Вільшанка Усатюк Пилип Костянтинович присвятив такі рядки:
СОЛДАТСЬКА МОГИЛА
В селі, під горою, де клени гіллясті
Де листям шепочуть берізки стрункі
Солдат з автоматом, в тугій плащпалатці
Зім’явши пілотку, мовчазний стоїть
Мов в роздумі ім’я гадає до нині
Своїх побратимів що вмерли від ран
Й навіки лягли у цій братській могилі
Солдат, старшина, капітан.
А в дома чикають їх батько і мати,
Знайомі і друзі ждуть звістки від них,
І в колі сімейнім щовечора в хаті
В сльозах розглядають портрети із них.
Ви , рідні синочки, коли ж ви вернетесь
Щоденно ми в тузі втираєм сльозу
А в селі під горою, Вільшанські дівчата
На їхню могилу все квіти кладуть.
За що ж полюбили героїв відважних
Чорняві юначки південних степів
За те, що народ український став вільний
Що жити буде без фашистів-катів.
І лине над Ятранню пісня крилата
Проте як віддали життя
Ці нам невідомі, безсмертні солдати
За світле людське майбуття.
Пробачте нам ,друзі , що ми необачні
У пошуках ваших батьків
Та ми, Вільшанчани, вам щиро завдячні
І честь вам і слава навіки віків.
Щорічно в день перемоги Вільшанчани збираються біля братської могили вшановують пам’ять про загиблих і віддають дань шани живим. Депутат районної ради Усенко Василь Севастянович кожного року вручає ветеранам війни грошову премію, керівники господарства виділяють продукти харчування, а учасники художньої самодіяльності дарують пісні та вірші.
Незупинний і невблаганний плин часу. І ми, як не гірко, констатуємо: їх усе менше – тих, хто здолав вогненні дороги. Можна сказати, що їх наздоганяє війна – одних скосила в бою, а потім і в наші дні продовжила нескінченний список своїх жертв.
В 1952 році побудовано нову початкову школу де завідуючим працював Діхтяренко Юхим Савович, в школі навчалося 48 дітей, учителями були Юхим Савович та Брижатюк Марія Зіньківна.
В 1974 – школу закрито, учнів переведено в Дубівську школу.
У 1955 році розпочалось будівництво сільського клубу
В 1956 році в селі Вільшанка загорілись лампочки, електричний струм давала міжколгоспна Дубівська ГЕС, яку всією округою будували селяни.
У 1957 році в селі «заграло» радіо в кожній хаті. Зріс культурний та матеріальний рівень колгоспника.
Щомісячно з року в рік в сільському магазині закуповувалось в середньому на 4-5 тисяч різних товарів. За післявоєнні роки в селі побудовано більше 60 «добротних будинків під залізом та шифером». В селі тричі на тиждень демонструвалися кінофільми.
Працює приклубна бібліотека завідуючим сільським клубом та бібліотекою працював Кавецький Юрій Павлович. В бібліотеці налічувалось п’ять тисяч книг. З 1959 по 1969 рік зав. бібліотекою, в окремому приміщенні, працювала Діхтяренко Таміла Юхимівна, зареєстровано 400 читачів та 4 тис. книг, 2005 дворів.
Ось такий вигляд мала Вільшанська сільська бібліотека у 1970 році.
З 1976 року по 2006 рік - Даценко Зінаїда Юхимівна, яка стає незамінним помічником сільського голови та організатором усіх масових заходів села.
Під керівництвом Зінаїди Юхимівни проходять цікаві та змістовні свята: Івана Купала, Новий рік, до Дня працівника сільського господарства, «Афган в моїй душі», до Дня Перемоги, День села і таке інше. За рік проводилось до двадцяти свят, вечорів, урочистостей, і кожен захід був цікавим і неповторним.
В другій половині будинку розташувався Фельдшерсько–акушерський пункт, зав. ФАПом з 1960 року по 1978 рік працювала Лаврусь Марія Афанасівна, а з 1980 року - Даценко Микола Васильович, який 25 років пропрацював завідуючим фельдшерським пунктом села Вільшанка, був обраний депутатом сільської ради чотирьох скликань, голова адміністративної комісії Вільшанської сільської ради, активний учасник художньої самодіяльності та незамінний помічник сільського голови.
В 1958 році в селі створився колгосп „Імені Сталіна” який мав в своєму користуванні 936га орної землі, з року в рік прибутки колгоспу зростали, зростало громадське господарство. Нараховувалось 186 дворів. В березні цього ж року відбулось об’єднання господарств сіл: Дубова, Вільшана Слобідка, Коржова, Корж-Кут та Вільшанка в одне колективне господарство „Ленінський шлях”. Це стало одне з найбільших господарств в Черкаській області. Його головою обрано Григорія Тимофійовича Варголу.
Село будувалось, в кожному дворі будували як не хати та господарські будівлі... ( Вигляд сільських дворів у 1965 році)
В 1963 році побудовано приміщення дитячого садка
та контору дільниці (нині приміщення сільської ради).
У 1968 році – дорога з твердим покриттям. З 1969 року відкрито автобусний маршрут Умань-Вільшанка.
Село розвивається культурно, створено духовий оркестр, яким керує завідуючий сільським клубом Бабченко Петро Прокопович
В полі працюють молоді механізатори, тракторна бригада збагачується новою технікою.
11 січня 1991 році село Вільшанка відокремлюється від колгоспу „Ленінський шлях” і на базі одного села створюється колгосп „Промінь”.
Головою обрано Поліщука Андрія Пилиповича
25 липня 1991 року - вперше за останні 33 роки, у Вільшанці створено сільську Раду і сільським головою обрано Олега Єгоровича Данелюка. У 1997 році утворено КСПП „Вільшанка” головою обрано Туза Михайла Порфировича. За період відокремлення колгоспів на території сільськогосподарського підприємства побудовано молокоблок, автозаправку та новий тік. Планується побудувати склад мінеральних добрив , заасфальтувати по селу три вулиці.
В умовах політичної та економічної нестабільності, під шквальним ударом важких хвиль інфляції, коли ціни буквально на все з дивовижною швидкістю поповзли вгору, стало нелегко вистояти невеличкій Вільшанці. І це за умови, що ціни на промислові товари, в першу чергу на сільськогосподарську техніку зросли в десятки і сотні разів, тоді як сільськогосподарська продукція реалізується за безцінь.
У 2000 році КСПП „Вільшанка” реорганізовано в СТОВ „Вільшанка”, землі розпайовано та роздано селянам, в середньому на одну частку (пай) припадає 4,8га ріллі, вартість – 64 000 гривень, одноосібно обробляють землю 12 чоловік, решта, 153 паї, передали в оренду ТОВ «Агрокомплекс» директор Непотенко Дмитро Володимирович, керуючий дільницею села Вільшанка Мудряк Микола Олександрович. Землі державного фонду 104,3га орендує ТОВ «Агрокомплекс» та 30,7га ТОВ «Дубова».
На даний час на території сільської ради функціонують такі заклади : ФАП, бібліотека, клуб. Приміщення знаходяться в доброму стані, проведено поточний ремонт, в 2006 році, з ініціативи сільського голови Усатюк Алли Іванівни та за підтримки Голови Уманської райдержадміністрації Григоренка Петра Давидовича сільське кладовище облаштовано залізобетонним парканом (на це виділено кошти в сумі 10184 грн.), також працює магазин який орендує приватний підприємець.
Станом на 1 січня 2009 року в селі проживає 200 жителів, з них семеро дітей шкільного та шестеро дошкільного віку.
Сільську громаду з 2004 року очолює сільський голова Алла Іванівна Усатюк.
За цей час проведено капітальний ремонт приміщення сільського клубу на суму майже 50 тис грн.
Поточний ремонт Фельдшерського пунктуПоточний ремонт Фельдшерського пункту
За кошти уже згадуваного товариства, депутата районної ради Притули Юрія Михайловича, та внеску одноосібників встановлено пам’ятник жертвам голодомору 1932-1933 років на сільському кладовищі.
За сприянням «Агрокомплекса» облаштовано дорогу з твердим покриттям по вулиці Гагаріна протяжністю 600 метрів, на суму більше 73 тис. грн., встановлено залізобетонний паркан біля ФАПу та клубу на суму 7 тис. грн..
Талановиті люди народились і зросли в мальовничому селі на березі річки Ятрань. Так 9 січня 1950 року в багатодітній сім’ї народився поет
ДІХТЯРЕНКО ГРИГОРІЙ ЮХИМОВИЧ.
В даний час проживає в місті Черкаси, працював начальником кредитного відділу банку. Обирався народним депутатом 3 скликання, Член Національної Спілки письменників України. Автор збірок поезій „Благословляється на світ”, „Віднаходжу свій день”, „Душа у слова насторожі”, „Розбуджені вітри”, „Скиба”. На сьогоднішній день працює радником голови обласної державної адміністрації.
Я, біг по Ятрані, - вода там прибувала.
Не знала молодість, що то - обкрадини, не знала.
Я через кладку брався перейти, - вода її вже затопила.
О, відтепер крутизни не знайти,
Що в людях пісню народила.
І плачу серцем: - Хто? - За, що?
О, скільки ґрунту в мул зійшло з полів.
Я заявив, що для нащадків лише в заплавах ти,
Що вік твій замілів.
О, Ятране! І пісня з туги рветься,
Немов ти знову молода...
Там де , Ятрань круто в”ється,
З-під каміння б’є вода.
Григорій Юхимович присвячує цей вірш річці Ятрані яка протікає попід село. У 60 роках на річці наперекір здоровому глузду збудували Острівську ГЕС. Вода розлилась і затопила багато городів жителів села Вільшанка.
Шлапак Прокіп Тимофійович народився в селі Вільшанка Уманського району у 1921 році кандидат медичних наук, закінчив Львівський медичний інститут у 1977 році, працював у Львові. Випустив три медичних посібники по лікуванні туберкульозу, помер у 1996 році.
Мудрак Софія Луківна 1919 року народження
Жінка розпочала свою трудову діяльність у 1938 році , після закінчення Тальянського с/г зоотехнічного технікуму, у селі Небелівка Кіровоградської області, зоотехніком. У 1939 році переїхала до чоловіка в село Посухівку Уманського району. У 1941 році після закінчення Уманської педагогічної школи працювала учителем у Посухівській школі. З 1946 року постійно проживає в селі Вільшанка Уманського району, працювала учителем німецької мови Вільшанської початкової школи. За час роботи зарекомендувала себе добросовісним працівником, успішно справлялась з виробничими завданнями, була прикладом для наслідування у праці, завоювала розуміння, авторитет та повагу колег і жителів села.
Разом з чоловіком Діхтяренко Юхимом Савовичем, 1917 року народження Софія Луківна народила та виховала десятеро дітей.
- Ларису , 28.03.1939 року народження. Освіта вища, закінчила Уманський педагогічний інститут, отримала професію учитель, працювала за освітою. Пенсіонерка . Має сина .
- Тамілу, 28.06.1940 року народження . Освіта середньо-спеціальна , закінчила Канівське культосвітнє училище, працювала завідуючою Вільшанською сільською бібліотекою та Уманською районною дитячою бібліотекою, одружена, має дочку .
- Юрія, 13.04.1944 року народження. Освіта вища, закінчив Чернівецький державний університет , отримав професію учителя історії. Працював викладачем Уманського медичного училища та педагогічного училища, інструктором міському партії, завідуючим відділом внутрішньої політики Уманської райдержадміністрації . Одружений, має 2 дітей. Пенсіонер.
- Віталія, 23.08.1948 року народження. Освіта вища закінчив Уманський сільськогосподарський інститут, отримав спеціальність вчений агроном, Київську вищу партійну школу - політолог. Працював різноробочим, секретарем парткому господарства, завідуючим відділком, другим секретарем райкому партії у м. Тальне, працює керівником апарату Тальнівської районної ради , одружений , має 2 дітей
- Григорія, 09.01.1950 року народження. Освіта вища, Уманський сільськогосподарський інститут, вчений агроном, Київську вищу партійну школу -політолог. Працював: агрономом , заступником голови, Першим секретарем райкому , обкому комсомолу, головою Драбівської районної ради , першим секретарем Золотоніського райкому партії, обирався народним депутатом України ІІ скликання . Одружений , має 2 дітей .
- Зінаїду, 20.09.1951 року народження. Освіта середньо-спеціальна, закінчила Канівське культосвітнє училище, за фахом - бібліограф. Працювала завідуючою Вільшанською сільською бібліотекою 37 років. Пенсіонерка. Одружена має 2 дітей.
- Валентину, 1.05.1953 року народження. Освіта середньо-спеціальна, закінчила Уманське педагогічне училище, вихователь, працює завідуючою Томашівською дошкільною установою. Одружена виховує прийомного сина.
- Дмитра, 06.10.1954 року народження. Освіта вища, Уманський сільськогосподарський інститут вчений агроном. Працював головним агрономом господарства у Вінницькій області. Має фермерське господарство. Одружений . Має 2 дітей .
- Надію , 11.12.1955 року народження. Освіта вища, Уманський сільськогосподарський інститут, за фахом економіст-бухгалтер. Працювала економістом, начальником економічного відділу РВЗ у місці Тальне. Одружена, має 1 дитину.
- Леоніда, 12.06.1957 року народження . Освіта вища, Смоленський політехнічний інститут, військовослужбовець, пенсіонер, одружений, має сина.
У процесі виховання дітей, матір’ю приділялась увага щодо всебічного розвитку дітей, створення сприятливих умов для здобуття дітьми освіти, розвитку їх творчих здібностей, формування високих і моральних якостей. Семеро дітей мають вищу освіту, троє - середньо-спеціальну. Всі діти мають авторитет та користуються повагою серед жителів села Вільшанка. Сім’я дуже дружна. Всього родина налічує 55 осіб.
Має державні нагороди: медаль «Медаль материнства» І ступеня 20.02.1953 р.; орден «Материнська слава» ІІІ ступеня; орден «Материнська слава» ІІ ступеня; орден «Материнська слава» І ступеня; орден «Мать – Героиня»
На засіданні виконкому Вільшанської сільської ради від 26 червня 2008 року прийнято рішення про представлення Софії Луківни до присвоєння почесного звання України „Мати героїня“.
Софія Луківна Та Юхим Савович прожили разом більше 50 років.
За місцем проживання, та роботи діти характеризуються позитивно, займають належну позицію в житті, дбають про свою матір, яка є берегинею родинних звичаїв, обрядів і традицій. Передає свій материнський досвід молодшим поколінням. З її думкою погоджуються, до порад прислухаються. Вона є прикладом для наслідування майбутньому поколінні.
Кожен із нас повинен зробити свій внесок у розвиток свого села, своєї маленької Батьківщини, змінити життя на краще, довести, що ти на щось здатний. Ми повинні залишити добру спадщину своїм нащадкам, щоб вони могли пишатися нами. Не повторювати помилок минулого і прагнути жити в злагоді.
... А встань рано-ранесенько, вийди на схил до річки, вдихни енергію сонця, яке сходить, прислухайся до ніжного дзюрчання води..., і ти вже ніколи не захочеш залишити моє рідне село, ти назавжди залишишся в ньому. І колись, я вірю в це, буде велике квітуче молодіжне село, наповнене дитячим щебетом і сміхом...
Але це вже інша історія!